Фестиваль “Гуцульська бриндзя”
Рахівщина відзначала ХІ-ий районний фестиваль “Гуцульська бринза”
12 вересня Гуцульська Рахівщина відзначала ХІ-ий районний фестиваль-ярмарок ,,Гуцульська бринза”.
У суботу, 11 вересня, в рамках фестивалю-ярмарку та з нагоди Всеукраїнського Дня фізичної культури і спорту відбудбулися районні спортивні змагання з волейболу (жінки), міні-футболу (чоловіки), шахів та більярду. Прийняти участь у змаганнях могли усі бажаючі.
У неділю, 12 вересня, святкова колона у складі представників Районного товариства ВО ,,Гуцульщина” та населених пунктів району розпочала свою ходу від площі міста до амфітеатру “Буркут”, де відбулось урочисте відкриття фестивалю-ярмарку “Гуцульська бринза”.
В урочистостях прийняли участь голова облдержадміністрації Олександр Ледида та перший заступник голови обласної ради Андрій Сербайло, які нагородили почесними грамотами та грошовими преміями осіб, які внесли вагомий внесок у розвиток вівчарства; заступник міністра культури і туризму України Ольга Бенч, яка привітала всіх присутніх зі святом та наголосила, що Міністерство культури і туризму України буде надавати всебічну допомогу у розвитку національних традицій Гуцульщини; голова райдержадміністрації Дмитро Андріюк та голова районної ради Іван Сурмачевський вручили цінні подарунки найкращим чабанам та колективам художньої самодіяльності району. Подарунки були представлені благодійною організацією ,,Україна – свята родина”. Закінчились урочистості запаленням полонинської ватри.
гостей свята понад 20 колективів художньої самодіяльності з Рахівщини, Закарпаття та із-за кордону. Всі сільські ради Рахівського району встановили свої намети. Тут, окрім бринзи, сиру та вурди, можна було придбати вироби народних майстрів – зіткані чи сплетені з овечої вовни: ліжники, килими та светри .
А закінчився фестиваль святковим феєрверком.
Ви чуєте свіжість полонинських вітрів
І жадане тепло полонинської варти,
Мелодійні дзвіночки, перегук вівчарів? –
Це наші Карпати, чарівні Карпати.Лине пісня трембіти, зачіпає крилом
Праліси сиві, завмерлі на чатах,
І снує вічну думу Говерли чоло
Та єднає із Богом високі Карпати.
Догоряє літо в Карпатах. Спустилися з полонин отари. Погасли полонинські ватри, а замість них перше осіннє золото зблиснуло в смарагдових лісах.
У цей час Рахів цвіте яскравими барвами вишиванок, кептариків, дзвенить голосами цимбалів, скрипок, сопілок, злітають до небес голоси трембіт. Три п’ятірки заквітчали причепурені до свята будівлі. Місто святкує черговий фестиваль-ярмарок “Гуцульська бриндзя”. Він проходить у Рахові від 2000 року і став відомим далеко за межами області.
Цього дня Рахівщина зустрічає із полонини своїх вівчарів, пастухів веселим гомінким „бриндзяним” святом. Несуть у долину сир, вурду, бриндзю, а газди і газдині зустрічають господарів полонин смачними домашніми стравами на вишитих рушниках, скатертях, ліжниках. Переплітаються голоси вівчарських трембіт, сопілок із запальними троїстими музиками, танцями, коломийками – і твориться неповторне дійство, щедро почерпнуте із предковічного джерела народних традицій, звичаїв.
Запалюється фестивальна ватра, зібрана із іскорок тих непогасних літніх вогнищ, що зігрівали вівчарів, відлякували звірину і злих духів від громадської худоби.
Так було і в минулому році. Влітку на 21 високогірних полонинах Рахівщини одночасно осявали гори понад 50 таких вогнищ, біля яких літували 23 тисячі овець, понад тисяча корів наших горян.
Гомінким святом „Гуцульська бриндзя” знову віддавали шану вівчарям.
Хід святкової колони очолювали поважні газди. Найкращі трембітарі району та відомий далеко за межами краю народний оркестр гуцульських інструментів з Рахова під керівництвом Петра Ерстенюка.
Вшановували місто своєю присутністю високі гості. Серед них – голова Закарпатської обласної державної адміністрації та обласної ради, керівники районів і міст Закарпаття, делегації з міст-побратимів з Угорщини, представники Марамороського Союзу українців з Румунії на чолі з головою Степаном Бучутою.
Супроводжували гостей господарі свята – рахівчани. Серед них почесні громадяни міста – народний депутат України Орест Климпуш, ветеран освіти Марія Олашин, заслужений працівник культури України, композитор Микола Попенко, відомий художник Іван Доробан, колишній міський голова Марія Михайлюк, колишній головний лікар ЦРЛ Павло Пріц, ветеран праці Василь Михайлюк, нині громадянин Угорщини Еміл Штумпф.
На святі підбито підсумки літування на полонинах. Гості досхочу поїли смачного сиру, бриндзі, вурди, а багато хто придбав і повіз ці смачні продукти вівчарства додому. Народні майстри продали свої вироби – бербениці, бочечки, багато оздоблену кінську упряж, а ще вишивані сорочки, ліжники, вироби з шкіри, різьблені ложки, гребінці та багато іншого.
Відбулися змагання на спритнішого дояра овець, на кращого полонинського куховара. І, нарешті, весь час не стихала в урочищі Буркут швидкі і закличні народні пісні – гуцульські, румунські, угорські, словацькі.
Гомонить-веселиться фестиваль
„Гуцульська бриндзя” допізна, а чути його далеко…
Щороку шириться географія свята <Гуцульська бринза>, що вже майже десять років проводиться на Гуцульщині – у гірському Рахові. Цьогоріч на святі були й словаки, й поляки, й румуни, й угорці. Про області України немає чого й говорити, адже свято прижилося, приваблює до себе розмаїттям барв, талантами, які досі не перевелися на Гуцульщині, колоритом регіону. Парадні брички, з китицями коні, а на них гуцули у вишиванках – це лише одна з живих картинок свята.
Всі сільські ради Рахівського району встановили свої намети. Тут, окрім бринзи, сиру та вурди, можна було придбати вироби народних майстрів. Пріоритет цього дня мали вироби, зіткані чи сплетені з овечої вовни: ліжники, килими, куртки, светри тощо. Але справжньою гордістю господарів <Гуцульської бринзи> був святковий стіл, за яким пригощали бажаних гостей. Вони змінювались, а тим часом дрова у ватру підкидали й там продовжували готувати густий токан (мамалигу) з бринзою, банош на сметані зі шкварками, свіжу баранину чи гіпнотизуючий запахами бограш. Усе це під запальну гуцульську музику час від часу переселялося на столи… Навіть дощик не завадив.
Свято, яким завершується літнє полонинське випасання худоби, підвело риску під черговим вівчарським сезоном. Віддавали шану їхній безперервній праці: від кінця травня аж до початку вересня вівчарі доглядають худобу на полонинах. Поряд із ними хіба що вірні дружини, майже відсутні побутові зручності, за винятком води з криниці та твердого ліжка в колибі чи дерев’яній хатині. На Рахівщині залишилося не так уже й багато вівчарських династій із кількох десятків. Ця професія вимирає, як поступово зменшується й чисельність поголів’я овець. Є сподівання, що завдяки ентузіастам таки вдасться зберегти вівчарське ремесло, яке невпинно відступає перед цивілізаційними зручностями. Наприклад, у селі Костилівка голова сільської ради Ольга Сметанюк спромоглася організувати модельне полонинське господарство для демонстрування туристам. На горі Берлебашка можуть і зі способами виготовлення вівчарських продуктів ознайомитися, і заночувати у притулку.
Дегустування гуцульських страв продовжувалося допізна. Хто ще не бував на <Бринзі>, той матиме нагоду відчути її принади через рік. Принаймні господарі запевняють, що свято знову буде.
Василь БЕДЗІР
<Україна і світ сьогодні>, 17 вересня 2007 р.
“Гуцульська бринза”
Отари повернулися з випасу в горах. Вівчарі звезли з верховинських полонин у села сир, який дозрів за сезон літування. Саме час його куштувати. Вурда, будз, бринза – це різновиди сиру з овечого молока. Здається, що молоко у всіх овець однакове, і варять сири за одними рецептами, а таки смакує бринза в кожного вівчаря в кожному селі інакше. Дегустація є головною темою рахівського фестивалю. А загалом його організатори намагаються відродити давню традицію осінніх ярмарків, коли на продаж і на показ виставляли не тільки продукти, але й ткані і плетені з овечої вовни речі.
Сир, бринза, вурда, будз – це головні різновиди гуцульського сиру. Відрізняються вони за кольором, смаком, стуктурою і технологією приготування. Спершу молоко скисає, його проварюють, утворюються згустки сиру, їх виймають руками, зліплюючи в кулі завбільшки з баранячу голову, вивішують, щоб процідився і спресувався. Сир дрібненько перетирають з сіллю і зберігають у беревяних кадках вже бринзу, тому справжня гуцульська бринза розсипчаста, а не пружня і волога як у нас в магазинах. Те, що продається в магазинах – це швидше просто гуцульський сир, саме так він і виглядає. Якщо сир прокоптять – це будз. Будз зберігають в колибах на полицях прикривши мішковиною, а шкоринка у нього як у хліба – товста і коричнева. Після того, як з кислого молока вийняли сир, все що залишилося – м`яка сирна маса – це вурда, її теж формують у кульки, але вони вже не такі пружні як сир і легко розвалюються, якщо доторкнутися ложкою. На смак вурда ніжна і просто розчиняється, якщо притиснути язиком до піднебіння.
9 вересня 2007 року, м. Рахів, Закарпатська обл.
